«Найбільшого опору протягом реформи інтернатів чекаємо від батьків» Головний відповідальний за реформування дитячих закладів Руслан Колбаса - про те, як і які з них будуть ліквідовувати, та за чий рахунок

В серпні цього року Кабінет Міністрів України затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та План заходів з реалізації її І етапу.

Це вже не перша спроба деінституціалізації, тобто, коли країну намагаються позбавити інтернатів, які насправді є згубою для виховання дітей. Але в минулий раз доки реформатори забороняли існування закладів для сиріт як таких і змінювали на дверях таблички, самі інтернати переформатувалися під прийом дітей з сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах (СЖО). І фактично це призвело до нової хвилі сирітства. Бо здаючи дитину в заклад,  іноді батьки зовсім опускають руки і перестають про неї піклуватися. Але дуже великий позитив в той час країна отримала від  масового запровадження сімейних форм виховання. І тепер все більше людей наважуються присвятити життя дітям, які біологічно для них чужі.

Проте сьогодні в Україні вже не стільки дітей-сиріт, або позбавлених батьківського піклування, скільки дітей, які позбавлені цього піклування в реальності, проте не мають відповідного статусу, а, отже, не можуть бути влаштовані в ці форми. Нова реформа закликає вивести їх «на світло». А потім, розібравшись в обставинах, або — повернути в біологічні сім`ї, створивши для цього належні умови, або — доправити їх у сімейні форми виховання.  І на цій ниві — все ж таки зачинити ряд закладів. Про те, як це має відбутися, «ГД» розпитав людину, яка безпосередньо відповідає за виконання прийнятої стратегії —  директора Департаменту захисту прав дітей та усиновлення в Міністерстві соціальної політики України Руслана Колбасу.

—        Неможливо реформувати на місцях, не змінюючи правила гри, не змінюючи умови влаштування дитини, систему фінансування закладів, якщо не переглянути запобіжні заходи, — пояснює Руслан Сергійович. — Дуже позитивний момент полягає в тому, що деінституціалізація йде паралельно з процесом децентралізації. Управління на місцях дає можливість дивитися, що потрібно сьогодні зробити на рівні ОТГ (об’єднаних територіальних громад — Авт.), які соціальні послуги надавати, щоб дитина не потрапила до системи інституції: в інтернат, чи до притулку, чи до центру реабілітації тощо.

Тому паралельно створюється патронатна система, непогано працює система наставництва, відносно якої також нещодавно прийняті нормативні документи. Останнє, що ми змінили — це Постанова Кабміну № 778 від 27.08.2010,  якою вносяться зміни в правила прийому в заклади. Вони передбачають тепер, що усі діти, яких туди хочуть віддати батьки через перебування родини у СЖО (складних життєвих обставинах), можуть потрапити до інтернату тільки через систему захисту прав дітей.

До цього батьки писали такі заяви, а органи місцевої влади не знали, як їм допомогти, та наповнювали інтернати. А зараз наше завдання — якомога скоріше дати їм методику, згідно якої вони будуть діяти. Людей треба навчити робити аналіз і самих закладів, і аналіз того, в яких дійсно обставинах перебуває дитина та родина. Навчити, як залишити дитину при біологічній родині, або повернувши її туди, або дійсно надати статус. І тоді дитину треба влаштувати вже не в заклад, а в дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) чи прийомну сім’ю (ПС), які, відповідно, треба створити.

Читайте також: коли мама є, але її немає

Аналіз складу дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування по країні показав, що вони досі не влаштовані в сімейні форми виховання, тому що це діти або з великих родинних груп, старшого віку, або діти з інвалідністю. Для їх влаштування мають бути створені нові ДБСТ, які зможуть прийняти навіть великі сімейні групи та старших дітей. І ця робота по створенню та виведенню дітей продовжиться з інституційних установ і на наступний рік.

Інше питання – відсутність кваліфікованих послуг з підтримки батьківства за місцем проживання. Це призводить до того, що дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, батьки самостійно влаштовують до інтернатних установ за своєю заявою. На сьогодні таких дітей в Україні 22 тисячі. Щоб їх не направляти туди, треба, як я вже сказав, надавати соціальні послуги родині на місцевому рівні.

Також треба давати відповіді, що робити з дітьми, які направляються в заклади як обдаровані. Ми ні в якому разі не кажемо, що такі заклади треба закривати. Навпаки, треба підвищувати якість надання цих послуг. Але мають і проводитися конкурси щодо влаштування дітей в такі заклади.

Читайте також: як знущаються над дітьми в ужгородській школі-інтернаті — б’ють, та плюють в обличчя

Ще одне питання — це діти з порушенням здоров’я: сколіоз, проблеми з серцем, з зором і іншим . Їх у нас 34 тисячі. Їм треба по заяві батьків надавати освітні послуги в спеціалізованих закладах. Це не є сироти. Тому ми не можемо сказати, що завтра зникнуть усі інтернатні заклади. Ми маємо створити систему інклюзивної освіти. І в цьому напрямку сьогодні  слід відмітити швидкі і позитивні зрушення  в  роботі освітян.

Читайте також: как будут создаваться условия для детей с особенностями в обычных школах

І остання категорія — це заклади медичного напрямку. Тут треба суттєво поліпшувати систему послуг. Тому що діти до 4 років перебувають в закладах охорони здоров’я, а більшість з них — це діти тяжко хворі, від яких відмовилися батьки. Через це вони потрапляють в іншу, спеціалізовану інтернатну систему. Ці процеси неправильні. Тому ми все-таки маємо передати ці функції охороні здоров’я, для того, щоб тяжко хворі діти залишалися безпосередньо в цій системі і не переводилися в іншу. Бо є дуже сумна статистика, яка свідчить, що при такому переході дитина втрачає потенціал розвитку, в соціальній системі є заклади з жахливими умовами і навіть є приклади, коли діти гинуть в цій системі.

—        Для проведення різних аналізів і подальшої роботи мають бути створені комісії, куди увійдуть не тільки працівники, пов’язані з соціальним захистом дітей, а й фахівці з інших галузей. Як буде проходити їх навчання?

—        Два тижні тому в нас відбулася нарада під головуванням Уповноваженого Президента з прав дитини Миколи Кулеби в Адміністрації Президента, обговорювали як раз ці питання. Бо ми маємо дати методичні рекомендації регіонам щодо складення та реалізації регіонального плану реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. А регіони мають вже створити робочі групи, до яких увійдуть представники всіх зацікавлених структур: служб з захисту дітей, соціального захисту, освіти, охорони здоров’я. Процеси на місцях мають очолювати заступники губернаторів.

Далі ці люди мають провести ретельний аналіз мережі закладів різних типів, форм власності та підпорядкування. А також — провести оцінку потреб по кожній дитині для забезпечення її реінтеграції у сім’ю або визначення оптимальної форми влаштування поза межами закладу відповідно до найкращих інтересів дитини. Також — аналіз надання послуг, які є на регіональному рівні, та взагалі усіх можливостей регіону щодо цього питання.

—        Тобто, провести достеменну «інвентаризацію» інтернатів як всередині, так і комплексно по всьому регіону?

—        Так. Вони мають провести аналіз — скільки їх усього в регіоні, скільки в них дітей і яких вони категорій, в яких районах більше сиріт, а в яких – сімей, які перебувають у СЖО. По мірі просування аналізу вони одразу ж мають робити нотатки для висновків: а що далі? На основі цього кожний регіон розробить свій план реформування цієї системи, де зазначать, хто і що конкретно має робити. Бо якщо в одному районі більше сімей в СЖО, а в іншому — менше, то це може вказувати на різні речі: можливо, десь недостатньо добре їх виявляють, тому що там немає фахівця. Або, можливо, недостатньо як раз реагування на це виявлення і треба покращувати якість надання послуг. І так — по кожному пункту.

Читайте також: як складаються долі українських «мауглі»

У нас є приклади реорганізації інтернатів у Дніпрі, є в Чернігівській області, де організація «Кожній дитині» працювала з «Лігою соціальних працівників» — там вони створили цілий консорціум серед громадських організацій. І по Чернігівській області вже розробили план реформування інтернатних закладів. Ці методики вже лягли в основу програми зі Світовим банком. Київ також вже розробив план по реформуванню і закінчує його Київська область.

Тобто, вже є приклади в країні, у що і як треба перетворювати великі інтернатні заклади, щоб вони ставали закладами надання соціальних послуг, створювалися патронатні сім`ї, а також система наставництва. Тому коли нам кажуть, щоб ми спочатку створили форми, куди дівати дітей, то ми вже знаємо, що саме нам потрібно створювати.

—        Проте ходять чутки, що Микола Кулеба більш схильний переймати досвід за кордоном, зокрема, в Канаді, аніж впроваджувати свій, український. Якщо це так, то що саме планується залучати?

—        Наскільки мені відомо, Кулеба зараз створює офіс, де будуть скеровуватися ці процеси. І для цього він залучив кошти, які надає уряд Канади. Але вони підуть для забезпечення озвучених процесів в Україні. А досвід будемо впроваджувати, перш за все, свій. Бо окрім вже названих мною  організацій, цю роботу роблять і інші представники громадськості і їх досить багато.

Так, в нас є дуже потрібний досвід по розформуванню закладів та створенню форм виховання, наближених до сімейних, від організацій «Надія та житло для дітей» та «СОС «Дитячі містечка Україна». І саме це ми будемо поширювати по всіх регіонах, це ляже в основу. Представників різноманітних громадських організацій ми вже залучаємо в усі процеси, починаючи від створення стратегії, а далі — до навчання людей на місцях. Вони будуть входити у склад робочих груп, які займуться розформуванням закладів. Єдине, в нас ще існує питання щодо влаштування дітей з інвалідністю. І тут, можливо, нам доведеться переймати досвід за кордоном.

Проте в будь-яких діях, чесно кажучи, без підтримки наших організацій  нічого зробити не вдасться, бо темп, який ми взяли, просто шалений.

—        Стратегія розрахована до 2027 року?

—        До 2026-го. Але в багатьох регіонах вона буде починатися тільки з 2019 року і тривати по 2024 рік. В деяких країнах подібні реформи відбуваються до 20 років, але Україна дуже швидко рухається і в нас не буде таких термінів.

—        В регіонах далеко не завжди зацікавлені в цій реформі, бо інтернати — це доволі щедре джерело по забезпеченню робочих місць, та й по забезпеченню «відкатів». Чи готові ви до того опору, який буде чинитися?

—        Опір буде, це стовідсотково. Але на якому рівні… Я впевнений, що завдяки підтримці Президента країни, політичній волі міністрів і безпосередньо координації  Уповноваженого Президента з прав дітей знімуться напруга та додаткові питання на рівні керівників областей. Якщо особисто Президент каже на Раді реформ, що це — одне з першочергових завдань, яке треба рухати як реформу, то нам легше буде знайти підтримку і розуміння.

Але опір може чинитися на рівні працівників інтернатних закладів. І тут дуже важливо мати підтримку від ЗМІ. Бо якщо журналісти будуть писати, що завтра ми закриємо усі інтернати, то, звісно, ж це буде підбурення населення до опору.

Але такі статті будуть неправдою. Як я вже пояснив, що то є довгий процес, який буде розібрано по полицях, що зачиняти, а що — ні, як будуть влаштовані діти, це по-перше. А по-друге, це працівники, що звільняться з цих закладів — їх ніхто не покине просто напризволяще. Їх будемо перенавчати і пропонувати альтернативу. Хтось піде працювати в ті ж форми інклюзивної освіти, що створюється. Хтось знайде себе в ролі батьків-вихователів малих сімейних форм, в новостворених центрах тощо. Це також обов`язково закладається в регіональних планах реформування. Якщо люди будуть це знати, то спротив буде менший. Але я думаю, що найбільший опір ми можемо чекати від батьків.

—        Так, по-перше, в людей є підґрунтя для недовіри, чи створять їм справді якісні послуги на місцях. По-друге, є чисельна категорія батьків, які отримували вагому грошову допомогу на дітей як такі, що перебувають у СЖО. Але при цьому їх діти фактично знаходилися на повному утриманні в закладах. І навіть якщо усі робочі групи на місцях добре попрацюють і нададуть якісну допомогу багатьом родинам, про дітей потрібно щоденно піклуватися, кожного водити до шкіл, лікарів, гуртків тощо, а до цих навантажень вони не звикли.

—        Це буде обов`язково. Але нам найтяжче буде давати відповіді на питання щодо дітей з вадами здоров`я і зараз кількість таких дітей найбільша. Там, де в регіоні є багато закладів для їх утримання, можливо, треба буде переглядати позиції і створити замість десяти таких закладів для дітей з вадами зору, наприклад, один. Але тут також важливо не порушити логіку, коли, не створивши умов інклюзивної освіти в школі по місту їх проживання,  ми спонукаємо батьків возити дитину через усю область. Тоді батьки, звісно, будуть ображатися і скажуть, шановні, ви зачинили тут інтернат, а не створили нам умов, то як нам бути? Таких помилок ми маємо уникнути, бо це може тільки підштовхнути до нових випадків сирітства.

—        Деякі посадовці в регіонах вже побігли попереду паровоза деінституціалізації там, де це співпадало з їх власними інтересами. Так, наприклад, відбулося цього літа в Краматорську зі школою-інтернатом № 3 (про що ми писали), де дії на місцях зовсім не відповідали стратегії. І станом на 1 вересня заклад вже не працював. Ваш зам Володимир Вовк запевняв, що Департамент буде тримати на контролі питання влаштування дітей в процесі розформування. То як поліпшив долю вихованців контроль працівників вашого Департаменту?

—        На місцях іноді приймаються рішення не зважаючи на загальнодержавну стратегію. Хоча погано, що вони нею прикриваються.

Я цікавився цим питанням і скажу, що станом на 31 травня 2017 року в цьому інтернаті навчалось 77 дітей. А на 1 вересня 70 дітей влаштували до загальноосвітніх шкіл міста. Одна дитина влаштована до загальноосвітньої санаторної школи-інтернату № 10 Донецької облради і ще одна – до ЗОШ № 4 Слов’янська. При цьому на обліку в службі у справах дітей Краматорської міської ради в категорії «дитина, яка опинилась в СЖО» перебуває чотири дитини зі складу учнів цього інтернату.

З них три дитини знаходяться в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Краматорської міської ради і влаштовані на навчання до ЗОШ № 12. Ще одна дитина знаходиться в ЦСПР Лимана та ходить до школи там.

Ще одна дитина змінила місце проживання разом з батьками, ми з’ясовуємо її місцеперебування.

Краматорську школу-інтернат № 3 місцева влада розформувала за два місяці, не зважаючи на будь-які стратегії

—        Яка буде залучена фінансова підтримка для цієї реформи і як будуть розподілені кошти?

—        Про розподілення ми не можемо казати, тому що кошти на цей момент виділені для трьох регіонів. Першими заплановані Київ, Київська область та Чернігівська. Але потенційно ресурси є для того, щоб ми могли переспрямувати їх по інших регіонах, щоб регіональні плани були підготовлені по всій країні. Для цього ми вже почали робити певні кроки на рівні департаменту. Щодо коштів Світового банку, то в процесі реалізації регіонального плану реформування інтернатних закладів ми маємо можливості спрямувати додаткові кошти і на навчання, і на підготовку процесів, але цифри я не можу озвучувати, бо ще йдуть перемовини.

Також додатково ми маємо підтримку з держбюджету, щодо створення маленьких групових будинків для ДБСТ, ПС, соціального житла для дітей, позбавлених батьківського піклування. До кінця року ми маємо 277 мільйонів гривень, які розподілено по регіонам, в залежності від кількості дітей, які знаходяться в інтернатних закладах. І головна мета цієї субвенції — вивести з цих закладів дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Така субвенція виділена вперше за всю історію створення сімейних форм виховання або наближених до сімейних. За ці кошти ці будиночки будуть або побудовані, або відремонтовані, обладнані, щоб люди з дітьми могли туди заселитися найближчим часом.

—        Повернемося до коштів Світового банку. В пресі вже проходили цифри, які нібито виділені звідти на пілотний проект по втіленню стратегії по кільком областям — 40 мільйонів євро, зараз йшлося про них?

—        По-перше, Світовий банк виділяє кошти тільки в доларах. Але я не знаю, звідки пішла саме така цифра. Та в тих процесах, які ми ведемо зі Світовим банком, оголошення суми на той чи інший лот, чи по кожному регіону — вже є порушенням в умовах співпраці. Я — член тендерного комітету і дуже суворо до нас відносяться. Тому що, наприклад, є певна сума на певний регіон. Її знають тільки члени тендерного комітету, і коли пишеться технічне завдання, дається оголошення, на яке компанії відгукуються бажанням прийняти участь у конкурсі. Якщо вони відповідають певним критеріям, то вони допускаються до другого етапу і їм надається запрошення підготувати безпосередньо технічну пропозицію. Також вони надають фінансову пропозицію. І коли відкриваються ці пропозиції і визначається переможець, то бали ставлять в тому числі за те, наскільки фінансова пропозиція компанії відповідає потребам проекту. А якщо компанія буде знати, якої суми потребує проект в конкретному регіоні, то може підтасувати дані.

—        Тоді назвіть загальну суму, про яку йде мова.

—        Якщо йшлося про 40 мільйонів, давайте зупинимося зараз на них, тільки доларів, а не євро.



Поделитесь.
  • Liudmyla Volynets

    Один із реформаторів, хто, на ваше переконання, «тільки змінював таблички, чим спровокували нову хвилю сирітства» це я. Дякую за оцінку нашоі роботи. Якщо неважко наведіть підтверджуючі матеріали для таких висновків. Дякую